Покликання християнської спільноти

У «Світлі народів» Другого Ватиканського Собору про «Народ Божий» читаємо: «Основою цього народу є гідність і свобода дітей Божих, у чиїх серцях, як у храмі, мешкає Святий Дух. Законом його є нова заповідь любові: любити, як сам Христос полюбив нас (пор. Йо 13,34). Нарешті, його мета – Царство Боже, започатковане самим Богом на землі, ширити, аж поки Він же й довершить його в кінці віків, коли з’явиться Христос, життя наше (пор. Кол 3,4), і «саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих» (Рим 8,21). Отож, цей месіянський народ, - хоч у дійсності не охоплює ще всього людства, а не раз виявляється маленьким стадом, - усе ж є щонайміцнішим паростком єдності, надії та спасіння для всього людського роду. Христос зібрав його у спільноту життя, любові й істини; Йому цей народ служить як знаряддя спасіння для всіх, і Христос посилає його всьому світові як світло світу і сіль землі (пор. Мт 5,13-16)» (9).

 Сьогодні наші роздуми будуть стосуватись визнання Христа в нашому житті. Вище цитуючи текст Конституції, лаконічно виражений текст покликання християнської спільноти, слова євангелиста Марка спробуємо зрозуміти завдання, яке ставить Ісус для своїх учнів і які знаряддя дає, щоб успішно сповнити. Обрана нами євангельска перикопа складається з двох історії. У Витсаїді, на самоті, Ісус відкриє сліпому очі. Простуючи до Єрусалима, в околицях Кесарії Филипової запитуватиме учням про себе.

Зцілення безіменного Витсаїдського сліпця (8,22-26) відбувається в трохи дивний спосіб. Якісь люди, які також є згадані побіжно «приводять» його до Ісуса. Ісус бере сліпця за руку і виводиться його поза межі села. Помазує своєю слиною його очі поступово повертає йому зір. Це зцілення відбувається на двох етапах: «Чи бачиш щонебудь?» - запитує Ісус. «Бачу людей, - наче б дерева ходячі». Він бачить частково. Плутає людей з деревами, або навпаки. Тоді Ісус торкається до Його очей руками і за цим другим разом він бачить усе, здалека, чітко. Це зцілення відбувалось на самоті, між Учителем і сліпцем, без свідків – апостолів. В наступній частині перикопи ми будемо з Ісусом і з апостолами (8,27-30). Йдучи дорогою Він ставить учням запитання про те, за кого його вважають люди. Справді, стільки різних думок уже було про Нього – буснуваті, погани, фарисеї, книжники, кревні, зцілені, - усі, мали свою думку про Нього. Тому учні одразу переповідають те, що чули. В цій многоті думок Ісусові є цікавою думка тих, кого Він сам вибрав і призначив бути біля Нього. В імені усіх, чуємо лаконічне Петрове «Ти є Христос», тобто Той, кого усі люди очікують. Закінчення як першої так і другої частини перикопи є подібними: зціленомо сліпцю забороняє входити в село а учням, після Петрового визнання забороняє про це розповідати будь кому. В певному сенсі Петро є подібним до Витсаїдського сліпця – «відкрив дійсність» про Ісуса, але поки, що бачить тільки одну малу частину цієї реальності і місії Учителя. Ісус запитує учнів «йдучи дорогою», яка є виразом щоденності і очікує від них відповіді. Як для сліпця зцілення відбувалось етапами так і для учневі Бог, поступово відкриває очі та серце, щоб бачити і зрозуміти.

Дивіться також

Чому Христос капітулює перед настирністю друзів? Роздуми з єрм. Лукою Михайловичем 15 березня Пісні страви: як у Великий піст не «зʼїсти ближнього». Відкрита Церква 14 березня Як краще постити фізично чи духовно? Роздуми з єрм. Лукою Михайловичем 14 березня Чи тотожні релігійність і людяність? Роздуми з єрм. Лукою Михайловичем 12 березня Що робите, якщо не знаєте відповіді на запитання? 10 запитань до катехита 11 березня Чому перша неділя посту називається Торжеством Православія? 8 березня