Бути Церквою: роздуми над Євангелієм від Марка
Євангеліє від Марка 1,14–20 «Царство Боже»
«Христос, щоб сповнити волю Отця, на землі дав початок Царству Небесному, об’явив нам таїнство Отця і своїм послухом учинив ізбавління» (Світло народів, 3). Святий Рік у який ми ввійшли враз із усією Церквою є для нас Божою можливістю спільно, ще раз, пройти шлях апостолів, щоб із зачудуванням торкнутись Того, хто є нашою надією. Цей шлях пройдемо текстами книг Нового Завіту зосереджуючись на Церкві, тобто спільноті учнів, яких хотів Ісус.
Наше паломництво розпочинаємо текстами Євангелії від Марка. Від перших слів Маркового благовістя входимо в атсмосферу передумови віри: «готувати дорогу для Господа» (1,3). Завершуючи пролог (1,1–13) автор вказує на Ісуса, як того хто проповідує (благовістує) з далекої від Єрусалима Галилеї, перемішаної народами і віруваннями. Ісус «проповідує Божу Євангелію» (14) тобто добру новину, яка є від Отця.
Осердям проповіді є три моменти вказані Учителем. Перші два вказують на дію Бога по відношенню до людини, третє відповідь учня на Боже запрошення. «Сповнився час» — вказує на завершення періоду очікування, який розділяє актуальний час від завершення історії; як наслідок повнити часу «царство Боже» є поруч із людиною і готове, щоб сповнитись (відбутися). Почувши слово Ісуса розпочинається момент відповіді учня. Щоб стати учасником Царства потрібно «покаятись-навернутись» змінити ментальність, дотепер здобутий світогляд, оцінку і «увірувати в Євангеліє» відкриваючись на благовістя з готовністю будувати на ньому усе життя.
Наступним, конкретним жестом Учителя в стосунку до слів першої проповіді є покликання чотирьох учнів. Ініціатива є зі сторони Учителя. Його є перший крок до учнів, яких «побачив» (16;19) за щоденною роботою. Запрошення досить просте, — «Ідіть за мною» (1,17.), — позаду мене, ступаючи в мої сліди. Іншими словами Ісус запрошує до крокування дорогою, яку сам пройде.
Бути Церквою, ставатись спільнотою означає бути свідомими, що йдемо шляхом, який вказує Ісус і йдемо за Ним.