Отець Тарас Байцар про те, для чого ми освячуємо автомобілі для захисників
На жаль, вони так само горять від снарядів, які ті, що неосвячені. Тут ідеться про щось інше. Не про те, щоб створити над автомобілями якусь захисну «парасольку» Божої благодаті. Для чого ми це робимо? Ми в такий спосіб, через освячення автомобілів чи інших речей, творимо молитву за наших воїнів. Ми передаємо їх у руки Божі. Ми хочемо, щоби ці знаряддя боротьби були використані добре, щоб вони послужили їм, щоб вони допомогли їм і врятували їх. Очевидно, через ці речі сам Господь має бути з військовими і їх рятувати. Тому це молитва нашої підтримки, солідарності, нашої віри. Завжди в авто ми залишаємо вервицю чи ікону, які мають також нагадати нашим захисникам, що вони не є самі. Я часто освячує авто в неділю, коли збирається народ. Із церкви виходимо цілою громадою і проводжаємо ці автомобілі своїм благословенням. Все для того, щоб вони були рятівними для наших захисників. Тому це є також знаки, які мали би передатися. Кожна молитва це також є тою силою, яка комунікує любов. Ми не можемо сьогодні взяти за руку, обійняти чи сказати якесь слово нашим хлопцям, які є в окопах. Але ми молитвою комунікуємо свою любов і солідарність. Ті, хто є на фронті часто свідчать, що це відчувають. вони знають, що це не просто кусок заліза. Це шматок заліза, який придбаний тяжкою працею, збірками. Освячений молитвою. І ця енергія любові їм передається. Тому це важливий момент нашої комунікації любові, яка залишається з тим авто. Очевидно, що війна – це жахіття, це вогонь, це небезпека. Це зло, від якого ми не маємо такого захисту як би ми хотіли. Це є частина страшної реальності, до якої є причетний сам Господь. Він теж прийняв на себе все зло цього світу. І Він прийняв його до кінця.